Розвиток інтернет-технологій та постійне розширення границь глобальної мережі Інтернет призвів до виникнення проблеми значного обмеження протоколу ІPv4, який має 32 бітову протяжність адреси, що визначає кількість можливих мережевих пристроїв, що можна заадресувати одночасно. Число сьогодні доступних глобальних, унікальних адрес ІPv4 є недостатнім, для того щоб призначити інші (нові) IP-адреси для всіх нових під'єднаних пристроів. ІP розглядається через ринок в якості спільного знаменника для різних рівнів програм, таких як дані, голос, звук. Однак ці всі нові пристрої вимагають дуже великої кількості ІP адрес. Крім того, система класу адрес, яка використовується в протоколі ІPv4 значно зменшує кількість можливих для використання адрес ІPv4. Класи D і Е, як недоступні публічні (державні) адреси являють в сумі 12% всього адресного простору ІPv4. Наступною проблемою виявився той факт що в 80 роках, розпочався бурхливий розвиток Інтернету в Азії і Європі, поодиноким організаціям були приписані дуже великі кількості унікальних публічних адрес, тоді як деякі країни в Азії і Африці отримали адреси класу C для всієї країни. Порівняно з протоколом ІPv4 – протокол шостої версії розв'язує всі проблеми, що з'являються при використанні ІPv4, додатково до ІPv6 було введено ряд нових особливостей.

Web ОС – це клієнт-серверне гібридне програмне забезпечення, що базується на парадигмі Cloud computing (“хмарні обчислення”) і використовує розвинену систему багатовіконного інтерфейсу користувача, яка функціонує, зазвичай, у вікні сучасного веб-броузера.[1] По суті Web ОС схожі на звичайні ОС, тільки Web ОС не управляють комп'ютером, а лише працюють з даними. Що стосується роботи з даними (створення, зберігання, обмеження доступу і тому подібне), то тут у Web ОС багато спільного із звичайними ОС.